«Політично ЄС підтримує Україну в зміцненні енергетичної безпеки, але енергетика не є виключною компетенцією ЄС», – експерт про «Північний потік – 2» та енергетичну кризу в Україні

Поділитися:

У світлі гострого питання енергозабезпечення та енергобезпеки, проблем на  ТЕС і ТЕЦ, запуску російського газогону в обхід України Nord Stream 2 (Північний потік-2), «Гетьман» поспілкувалася з директором з досліджень аналітичного центру DiXi Group Романом Ніцовичем.

– Падіння показників ТЕС і ТЕЦ відбувалося впродовж декількох років. З чим пов’язана негативна динаміка теплової електроенергетики?

– Важливий фактор окупації, який відмінусував велику частину виробництва і споживання вугілля. Але, якщо беремо спад теплової генерації з 2018 року, є дві основні тенденції.

Перша – розвиток відновлюваних джерел енергії, зокрема динамічним був 2019 рік, коли в експлуатацію був уведений значний обсяг сонячних електростанцій. Це було пов’язано передусім з очікуванням, що буде припинено надання підтримки за “зеленим” тарифом і відбудеться перехід на систему аукціонної ціни. Перехід так і не відбувся, але ставки “зелених” тарифів було переглянуто у бік зниження. В зимовий період ситуація трохи інша – тут включаються теплоелектроцентралі (ТЕЦ), які переважно працюють на газі, і доєднується спад виробництва на ВДЕ, тому не можемо сказати, що впродовж року маємо однакову частку теплової генерації.

Друга тенденція – спад у вугільній галузі, викликаний і неефективністю державного сектору та інтересом приватних компаній. Минулого року виробництво державних шахт зросло лише через те, що під управління держави повернулися шахти, які були в оренді ДТЕК в об’єднанні «Добропіллявугілля». Загалом же державний сектор перебуває у тривалій стагнації. Натомість приватним компаніям було не вигідно накопичувати великі запаси і взагалі виробляти електроенергію, оскільки ціни на оптовому ринку зарегульовані, обмежені прайс-кепами (граничними цінами), і часто їх перегляд відбувався у момент, коли реальна вартість генерації вже значно перевищувала ці обмеження. Умовно кажучи, значну частину року ця генерація працювала у збитковому режимі, і очевидно, що для бізнесу це було невигідно. Відповідно, виникла проблема із низькими запасами вугілля на складах. Відповідальність за цю проблему лежить і на державі, яка приймала відповідні регулювання на ринку, і на операторах ТЕС, які не підготувалися і не забезпечили мінімальний рівень запасів.

– Дефіцит вугілля на певний час можна перекрити, використовуючи газ, однак для кінцевого споживача таке рішення буде фінансово затратним. Які є альтернативи та перспективи виходу з кризи?

– Якщо ми говоримо про короткострокові заходи, то вони значною мірою реалізовані. Перший шлях – імпорт вугілля. Становище ускладнюється великим попитом на світовому ринку. Попри те, що більш-менш ситуація стабілізувалася на ринку ЄС, ціна залишається високою. Другий шлях – швидке нарощування видобутку, але воно не відбувається моментально суто з технологічних причин. Наступний шлях – заміщення генерації на вугіллі іншою: більш активне використання ядерної генерації, яка зараз працює у складі чотирнадцяти блоків і займає частку понад 60% в структурі добового виробництва; можливість використання газу для виробництва електроенергії, оскільки АЕС дають базове навантаження, відповідно не дозволяють маневрувати і забезпечувати піки споживання впродовж доби. Але газ – це очевидно дорого та збитково для операторів ТЕС. Поки що запуск ТЕС на газу реалізований у вигляді допоміжних послуг, але вартість електроенергії не дозволяє перекрити вартість закупівлі газу, а ресурс “Нафтогазу” вже заброньований для потреб населення, комунальної теплоенергетики за регульованими, пільговими цінами.

Наразі обходяться імпортом електроенергії, проте певний час, у лютому, у нас не буде такої можливості, оскільки у рамках інтеграції до європейської мережі ENTSO-E, енергосистема України має кілька днів працювати в ізольованому режимі – фізично відокремленою від усіх сусідніх мереж. До того ж, існує реальна загроза, що після проходження ізольованого режиму, в силу політичних причин, країна-агресор (РФ) чи союзник агресора (Білорусь) можуть відмовити від приєднання назад до їх енергосистем. У такому разі пропадає канал імпорту і, відповідно, треба шукати власні резерви, які в частині маневрової генерації досить обмежені.

Попри те, цей комплекс заходів (передусім ефективніше використання АЕС), дозволив накопичити запаси вугілля. Але завжди є ризик ескалації конфлікту, несприятливих погодних умов, що підвищує рівень споживання; є ризик, що один з атомних енергоблоків може бути відключений. Тому має існувати резервна потужність.

Якщо ми говоримо про стратегічні заходи, то на весну ми виходимо з вичерпаними запасами і вугілля, і газу. Очевидно, має бути прогнозована політика держави щодо оптової ціни електроенергії й адекватні заходи впливу на недисципліновані компанії, що не виконують вимог щодо мінімально необхідних запасів вугілля.

– Нещодавно DiXi Group підготувала «Індекс прозорості енергетики 2021», де помітним є регрес в категорії «Політика» (-5 пунктів). Чи має це стосунок до вугільної кризи, яка склалася?

– Прозорість це – базова річ, необхідна для належного розвитку енергетики, розвитку конкуренції, покращенню якості обслуговування споживачів. Тому ми приділяємо цьому багато цьому уваги. Наш аналітичний центр розробив декілька інструментів, серед них – сервіс EnergyMap, де ми збираємо всі доступні дані від різних розпорядників інформації в зручному машиночитному форматі. Також щороку випускаємо Індекс прозорості енергетики, який надає оцінку доступності та якості інформації в енергетичному секторі, дозволяє діагностує прогалини.

Наприклад, нещодавно ми стикнулися з такою проблемою, що з кінця листопада Міністерство енергетики не публікує достатньо детальних даних про обсяг вугілля на складах ТЕС/ТЕЦ. Замість придатних для обробки таблиць вони публікують певні графіки у вигляді зображень, без деталізації щоденної та у розрізі станцій. Звісно, це знайшло своє відображення в оцінках Індексу прозорості.

Також ми виявили дивну зміну в даних “Укренерго” щодо запасів вугілля. Це ускладнює аналіз і розуміння наявної ситуації. Хоча ми направляли запити, ситуація з опублікованою інформацією не змінилася.

– Від вугільної кризи до газової. Через виявлену невідповідність німецькому законодавству, 16 листопада сертифікацію оператора Nord Stream 2 AG було призупинено Як відомо, для реалізації національних інтересів НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Оператор ГТС» долучилися до процесу та у планах – консолідувати сили з польською компанією PGNiG для надання відповідних висновків. Який, на Вашу думку, коридор можливостей України? Які ще є варіанти дій української сторони?

– Є кілька площин протидії і недопущення роботи “Північного потоку-2” – у протилежному разі його запуск стане однозначним позбавленням України статусу транзитної держави з відповідними економічними, політичними та безпековими наслідками. Перша площина – політична, мова йде про санкції та подальше переконання наших західних союзників (зокрема, Німеччини та США), що не варто чекати на безпосереднє вторгнення, варто дивитися на факти застосування Росією енергії як зброї вже зараз. Ми бачили ситуацію в Молдові, яка відбувалася буквально кілька місяців тому, бачимо ситуацію на європейських ринках, яка значною мірою зумовлена нераціональною комерційною діяльністю “Газпрому”. Друга площина – юридична, коли йдеться про процес сертифікації і необхідність того, щоб цей проект на 100% відповідав чинному законодавству ЄС.

У євроінтеграційній площині значна увага прикута і тому, наскільки Україна продовжує реформувати енергетичний ринок. Це має вплив на зовнішньополітичний імідж, змогу переконати партнерів у тому, що з нами варто й надалі працювати. Розвиток спільного газового ринку дозволить трейдерам та іншим компаніям в ЄС переконувати політичні еліти своїх країн у тому, що Україна є надійним, передбачуваним партнером.

– Стаття 194 Лісабонського договору визначає зобов’язання країн-учасниць ЄС дотримуватися принципу енергетичної солідарності, який проект Північного потоку-2 порушує. Відтак постає запитання: чим обумовлена позиція Німеччини, Австрії та інших прихильників проекту, який суперечить засадничим цінностям ЄС?

– Говорячи про право, варто відмітити, що енергетика є спільною компетенцією, де свою роль грає і конкретний національний уряд, і органи Європейського Союзу. Базове законодавство ЄС ще говорить про те, що країни-члени ЄС самостійно визначають джерела свого енергопостачання. Відповідно, якщо країна, у нашому випадку Німеччина, вирішує відмовитися від вугільної, ядерної енергетики, розвиває відновлювану енергетику, то постає питання, яка роль відводиться газу – а вона залишається вагомою у плані “перехідного палива” до повністю декарбонізованої енергосистеми. Відповідно, якщо є відмова від вугілля, атому, то питання, чим у найближчій перспективі замістити ці потужності, актуальне. В реальності – це більша імпортозалежність від російського газу. На жаль, безпекові та політичні аргументи не завжди переважають.

Тим не менш, право і практика ЄС змінюються. У частині права вносяться більш амбітні кліматичні цілі – більша частка ВДЕ, прискорена декарбонізація, відмова від усіх викопних палив, які створюють викиди вуглецю. Вже зараз бюджет ЄС, зокрема щодо програм, які раніше могли підтримувати газову інфраструктуру, не надає підтримку новим газотранспортним проектам. Попри те, у Європейському Союзі тривають дискусії щодо того, чи вважати ядерну та газову енергетику такими, які сприяють сталому розвитку та знижують викиди вуглецю, оскільки йдеться про доступ до фондів або фінансових інструментів ЄС, особливо зараз. На практиці країни починають усвідомлювати політичну ціну проектів з Росією, а отже чим зрозумілішою буде ставати така політична ціна, тим менше шансів на реалізацію здобуватимуть такі проекти.

Стосовно принципу енергетичної солідарності, варто зазначити, що це не просто декларація. Саме керуючись ним Суд ЄС став на сторону Польщі у питанні використання OPAL (газопровід Німеччини, який є наземним продовженням “Північного потоку”): предметом суперечки був дозвіл Єврокомісії на використання “Газпромом” понад половини потужностей, який порушував принцип енергетичної солідарності та створював ризики безпеці.

– Українська ГТС розрахована на 150 млрд кубометрів, північні потоки сукупно на 110 млрд, окрім того Угода про асоціацію Україна-ЄС, що закріплює вектор зовнішньої політики сторін, містить статтю 338, яка наголошує на «посиленні наявної енергетичної інфраструктури […], повному відновленні енергетичної транзитної інфраструктури […] на зовнішніх кордонах України». Які, на Вашу думку, є причини невикористання наявних потужностей?

– Окрім проектної потужності обох “потоків” у 110 млрд кубометрів, варто згадати, що у 2020 році “Північний потік” працював понад проектну потужність. Водночас, українська ГТС розрахована на прокачування 146 млрд кубометрів газу в західному напрямку. Дуже добре, що українська сторона порушила питання про консультації, посилаючись на Угоду про асоціацію Україна-ЄС, бо тут ми маємо чіткі правові аргументи. Наведена стаття говорить про зміцнення в цілому енергетичної системи, і під цим можна розуміти багато чого.

Починаючи консультації, ми постійно говоримо про загрози, які виникатимуть через “Північний потік-2”. І якщо ми подивимося на усі заключні документи самітів Україна-ЄС, то знайдемо усі необхідні формулювання. Тобто політично Європейський Союз підтримує Україну в частині зміцнення енергетичної безпеки, захисту наших інтересів у дусі солідарності. Але енергетика не є виключною компетенцією ЄС, тому маємо справу не лише з Брюсселем, а й з 27 столицями країн-членів.

– Який потенціал, а отже і шанси на введення в експлуатацію, виконання чотирьох зауваг Третього енергопакету – анбандлінг, доступ третіх компаній до «Північного потоку-2», німецька сторона встановлюватиме тарифи на транспортування, прозора безпека постачань – у російської сторони?

– Мені здається, доступ третіх сторін – це важлива вимога, що має застосовуватися не лише до “Північного потоку-2”, а й до всіх інших експортних газопроводів Російської Федерації, тобто йдеться про повну демонополізацію газового експорту. Навіть якщо цим будуть керувати різні “вежі Кремля”, все одно існуватиме хоча б якась конкуренція, буде можливість порушити питання про доступ до газу із Центральної Азії.

Щодо вимог по прозорим тарифам, я думаю, вона може бути виконана. Вимога ж по анбандлінгу не може бути виконана “Газпромом”, оскільки буде складно одночасно створити незалежного оператора і реалізувати місію “Газпрому” з монополізації усього ланцюжка – від свердловини до споживача.

Свою роль грає й непохитна позиція Єврокомісії, й зміна уряду у Німеччині. Ми бачимо, що різні учасники урядової коаліції ФРН по-різному ставляться до проекту, і це дає можливість діяти у цій площині.

– Як щодо альтернатив для України? Долучитися до розвитку реверсних потоків газу та завантаження національної ГТС через Трансбалканський газопровід задля диверсифікації ринку ЄС, підготувати план політичного та інфраструктурного приєднання до Південного Газового Коридору чи розглянути можливість своп-поставок газу за маршрутом Болгарія-Румунія-Україна?

– На південному напрямку реверсні можливості є, хоча Південний газовий коридор має не так багато ресурсу, принаймні до отримання значного ресурсу із шельфу Східного Середземномор’я. Зараз є можливість отримати газ з терміналів у Греції, Хорватії, можливо з Туреччини, якщо він буде реалізований. Можливості імпорту є і на західному напрямку – зі Словаччини, Угорщини – але їх треба розширювати. Якщо ми говоримо про фізичний реверс, то в умовах, коли у нас немає транзитного потоку, йдеться про розширення гарантованих потужностей на західному напрямку, передусім зі Словаччиною та Польщею. Звичайно треба боротися за транзитний потік, а відповідно і за можливість віртуального реверсу, коли немає потреби фізично переміщувати газ через кордон.

Наступний елемент – збереження ролі нашої газової інфраструктури при декарбонізації енергетики в Україні та ЄС. Мова йде в першу чергу про біометан, синтетичний метан, і, як більш віддалену перспективу, водень.

 

Спілкувалась Дарія Сингаєвська