«У фінансовому плані за результати децентралізації треба постійно «боротися». Необхідно відстоювати свої права перед центральною владою», — заступник мера Дніпра про децентралізацію, інвестиції та коронавірус

Поділитися:

Децентралізація вважається однією з найефективніших українських реформ після 2014 року. Її очевидний наслідок — суттєве збільшення місцевих бюджетів. До прикладу, бюджет Дніпра у 2021 році складав 14,3 мільярда гривень, а у 2013 — всього 2,7 мільярда. Проте чи достатньо цих здобутків місцевим громадам? Чи не стали нові зобов’язання громад надто важким тягарем? Чи немає для загрози нової централізації влади та ресурсів?

«Гетьман» поспілкувалися з Володимиром Міллером, заступником міського голови Дніпра і директором Департаменту економіки Дніпровської міськради, про сьогоднішній стан децентралізації, залучення інвестицій у місто та проблеми з фінансуванням медицини й освіти.

– Як Ви та команда мера Бориса Філатова оцінюєте нинішній стан реформи децентралізації та її перспективи?

– В цілому децентралізацію оцінюємо позитивно, але місцеве самоврядування вимушене постійно боротися за свої права та фінансові ресурси – відстоювати їх перед центральною владою.

«Центр» намагається вирішити свої проблеми коштом місцевих бюджетів, а ми відстоюємо свої ресурси.

Над цим персонально працюють міські голови, в тому числі наш міський голова Борис Філатов, і декілька колективних органів, в тому числі Асоціація міст України. Нещодавно був створений Конгрес місцевих та регіональних влад при президентові, сподіваємося, що він стане майданчиком для плідної роботи. Створення Конгресу свідчить, що діалог між центральною та місцевою владою все ж є.

– Є побоювання, що нинішня влада цю реформу «згорне»? Чи бачите Ви ознаки такого сценарію?

– У фінансовому плані можна казати, що місцеве самоврядування вже втратило частину «здобутків децентралізації». Якщо порахувати ресурси, які ми отримали в результаті децентралізації, і порівняти з додатковим фінансовим навантаженням за делегованими «з центру» функціями, то зараз ми можливо навіть у «мінусі». Постійно доводиться боротися. Звісно, багато речей вдалося відстояти: зокрема на місцях цьогоріч залишився акциз з пального, але що з ним буде наступного року — поки невідомо. Також є побоювання, що з місцевих бюджетів можуть забрати акциз з тютюнових виробів.
Навіть коли стався коронавірус і були пільги для підприємців на землю та нерухомість, це знову ж були податки, які мали отримати місцеві бюджети.

Зараз Борис Філатов активно бореться за ідею Муніципального кодексу. Цей документ має раз і назавжди закріпити результати децентралізації щодо прав та ресурсів місцевого самоврядування.

Це допоможе зупинити постійне перетягування канату між місцевою та центральною владою.

– Чи впливає на децентралізацію те, що і досі залишаються ОДА, районний рівень влади (РДА, райради) тощо?

– У зрізі територіального поділу зараз справді не все гладко. Також незрозуміло, навіщо разом з районними адміністраціями працюють районні ради. Вони й самі того не розуміють. У цих структурах дублюються повноваження, немає як таких окремих повноважень та ресурсів. Іноді їм навіть зарплати платити немає чим. Мабуть, у РДА та райрад є якісь можливості, але вони не продумані до деталей.

Крім того, «у повітрі» постійно присутній «дух» префектів, які мають замінити голів ОДА. Але яка різниця, як називати керівника ОДА? Лишаються ті ж апарат та функції, але префектам можуть дозволити відміняти рішення місцевого самоврядування. Якщо це станеться — буде хаос.

— В якому напрямку, до якої мети, на Вашу думку, має рухатись реформа децентралізації?

— Кінцевою метою децентралізації мають бути максимальні повноваження для місцевого самоврядування. Серед головного — адміністрування місцевих податків. Зараз ми не можемо цього робити, хоч і співпрацюємо з податковою. Також важливий напрям — це екологія, контроль за викидами. Ми дихаємо повітрям у місті, і у нас має бути право контролювати екологічну ситуацію. Зараз такої можливості немає. Ще один важливий момент — контроль над місцевими правопорушеннями, щось на зразок інституту шерифів в Америці. Також ми не маємо права вирішувати питання кількості шкіл, лікарень та багато інших моментів. Як тільки ці питання опиняться у повноваженнях місцевої влади — всім буде простіше.

— Дніпро, як і більшість регіонів, несе тягар дефіциту освітньої та медичної субвенцій. Як вийти з цієї ситуації?

— Зараз питання освітньої субвенції не таке гостре, бо частково виправили некоректну формулу розрахунку. Раніше фінансування шкіл призначали виходячи з кількості учнів попереднього року. Але у Дніпрі з кожним роком кількість учнів росла на 3 тисячі і ці діти не значилися у формулі. Тож до державного фінансування доводилося додавати біля 20% власних коштів, а це дуже багато. Дискусійним є питання, якою загалом має бути освітня субвенція, що повинна покривати. Зараз вона покриває лише зарплату вчителів у школах. Але ще є технічний персонал у школах, дитячі садки, комунальні витрати та багато іншого. Втім, з такою ситуацією справляємося, вона не критична.

Але найбільше побоювань викликає постанова кабміну № 822, яка абсолютно змінює систему оплати праці освітян. Її прийняв ще уряд Гройсмана, але і Гончарук, і Шмигаль відкладали впровадження цієї норми. За підрахунками, якщо постанова № 822 почне діяти, з бюджету доведеться додатково виділити величезні гроші — 50 мільярдів гривень. Тільки для Дніпра треба буде 1 мільярд на ці виплати. І, що важливо, ці гроші ніяк не відображені у формулі освітньої субвенції. Зараз не зрозуміло, чи буде політична воля знову відтермінувати цю постанову чи зовсім її скасувати. Поки у фінансуванні освіти йде пошук балансу, щоб «трошки ситі вовки та трішки цілі вівці».

Медична субвенція зараз зникла як клас, коли друга ланка медичних послуг перейшла на фінансування НСЗУ. Але багато в чому фінансування служби здоров’я необ’єктивне. Крім того, багато фінансових питань лікарень лишилося на плечах місцевого бюджету. До прикладу, витрати на житлово-комунальні послуги в медичній галузі потребують 150 мільйонів з місцевого бюджету.

— Як коронавірус і карантинні заходи вплинули на економіку Дніпра?

— Звісно, через кризу ми втратили значні кошти з бюджету, близько 500 мільйонів гривень. Також нам довелося переглянути видатки, щоб сформувати резервний фонд на 100 мільйонів. У резервного фонду особливий режим освоєння коштів, фактично це гроші, яким ми могли оперувати, швидко спрямовувати ресурси на важливі напрямки. Це дозволило закупити медикаменти, засоби індивідуального захисту, обладнання, інструментів для боротьби з вірусом. Все як у звичайній родині: якщо хтось захворів, відпочивати не поїдемо — будемо лікуватися.

— Які заходи міська влада запровадила для зменшення економічних наслідків? Якою була допомога бізнесу?

— Найбільший вплив на місцеве самоврядування мав не коронавірус, а коронакриза у головах. Наше головне досягнення — ми не робили зайвих дурних заборон для бізнесу. Обмеження були, але місто намагалося бути максимально об’єктивним у цьому питанні. Як наслідок, ніколи не було різких спалахів захворюваності. Також ми вводили пільги для найменших підприємців, зокрема по єдиному податку. І, звісно, забезпечували ресурсну складову боротьби з вірусом.

— Як міська влада Дніпра працює над залученням інвесторів з інших регіонів та країн, над комфортними умовами для нового бізнесу, над створенням нових робочих місць в регіоні?

— Для нас, як міської влади, немає значення внутрішній інвестор чи зовнішній: будь-які інвестиції — це добре. Як на мене, на інвестиційну привабливість міста впливають не лише економічні аспекти, а й політичні. До останніх, я б відніс аеропорт у Дніпрі. Аеропорт — це ворота до міста, цей проект дозволяє хоча б про щось розмовляти. Наш міський голова зробив багато, щоб цей проект не помер у болоті сумнівних історій.

Серед економічних напрямів залучення інвестицій головним є створення робочих місць. Ми зараз активно працюємо над будівництвом індустріального парку на 40 гектарів. Сподіваємося, що там буде 20-30 видів бізнеса на декілька тисяч робочих місць. Нам не потрібен обов’язково сталеливарний завод: хай роблять фломастери, рукавички, ваги, продають на внутрішньому ринку чи експортують.

Головне, щоб бізнес будувався, виробляв продукт, отримував прибуток та платив податки.

Також він платитиме зарплати робітникам, які потім понесуть гроші в економіку міста. Ми своєю чергою будемо намагатися дати бізнесу якісь пільги, забезпечувати енергоресурси, умови.

У світовій практиці індустріальні парки уже добре відомий двигун для економіки. Є орієнтовні підрахунки, що кожна тисяча нових робочих місць дасть близько 50 мільйонів додаткових податкових надходжень. Але поки в Україні немає практики повноцінно реалізованих індустріальних парків, тож говорити про якісь прогнози ефективності поки рано. В Україні є ініціатива президента та уряду щодо індустріальних парків, є розуміння, що їх треба робити. Навіть є спроби запускати такі проекти, але компетентно говорити, що це принесе та у які терміни, я б не хотів, не люблю оперувати фантазіями.