Проект команди Гетьман медіаконсалтинг

Як в Запоріжжі рік продавати пончики, вийти «в плюс» та не розчаруватися в бізнес-середовищі

Поділитися:

Рік тому, 19 липня 2018 року, в Запоріжжі відкрився перший (і, як запевняє засновник, не останній) кіоск «Вусатого пончика» – локального бізнесу, побудований навколо не дуже звичної для нашої країни їжі. В цей символічний день засновник «пончика» Максим Філін розповів «Гетьману», як виникла і реалізувалася його бізнес-ідея, чим розчарували запорізькі підприємці, кого б він узяв в партнери і що японська філософія «ікігай» говорить про розширення бізнесу.

– Насправді 19 липня це тільки день відкриття кіоску біля кінотеатру ім. Довженка, самому ж «Вусатому пончику» – близько півтора років реального життя, і ще кілька років як ідеї. Вже давно, мабуть, років 10 тому у мене було бажання відкрити заклад – сімейну кав’ярню. Але в той час втілити це бажання не вдалося – «відмовила» велика кількість складнощів, які потрібно було подолати. Але сама ідея мене не залишила, а згодом трансформувалася в «Вусатого пончика».

Чому саме пончики?

– В Україні їх і зараз дуже рідко можна зустріти, а на момент появи самої ідеї їх взагалі майже не було… Окрім як в іноземних фільмах або мультфільмах.

Тобто ми на екрані постійно бачили, як крутий американський коп або Гомер Сімпсон з апетитом їдять пончик, але купити його і спробувати самим нам було ніде.

Які були перші кроки в реалізації цієї ідеї?

– Коли я остаточно зважився на цей бізнес, однією з перших моїх дій було замовлення логотипу в дизайн-студії. Так, багато хто мені скаже, що починати потрібно було з чогось іншого, що «поспішив зробити логотип до продукту»… Але для мене це було важливо: візуалізувати свою мету, бачити в реальності логотип, який з’явиться на коробках, на вітрині, на фартусі. Влітку-восени 2017 року я придбав все необхідне для приготування пончиків і взявся за «виведення» потрібного рецепта і взагалі за визначення технології. На це пішло досить багато часу і тіста, але врешті-решт вдалося прийти до варіанту, який задовольнив мене і моїх «дегустаторів» – друзів і знайомих. Взимку 2017-2018 років я розумів, що готовий до торгівлі пончиками, і розумів, якою буде їхня вага і розмір – вже можна було замовляти коробки для доставки. Їх дизайн, до речі, зробив дизайнер Buhonsky, який також публікувався на «Гетьмані».

– Із замовленням коробок пов’язана дуже показова історія про вміння вести бізнес і працювати з клієнтами…

– Так, дійсно. Ніяких знайомств в сфері виробництва упаковки у мене не було, тому я просто «погуглив», хто б мені їх зміг зробити в Запоріжжі. Знайшов. Можливо, навіть через рекламу в пошуковій системі. Записав адресу і поїхав замовляти коробки.

Начебто для друкарні все окей: дали рекламу в інтернеті – отримали зацікавленого клієнта, і він сам їде з замовленням.

Варто сказати, що я тоді готувався закупити разом велику кількість упаковок – на суму 8-10 тисяч гривень, так що для невеликої друкарні це було хороше замовлення.

Але раптово ми опинилися в глухому куті на етапі спілкування менеджера з клієнтом, тобто зі мною. Дівчина з друкарні вперто говорила мені: якщо хочете замовити коробку, привезіть нам таку, яку ви хочете бачити, ми її розкладемо, скопіюємо, виміряємо і розрахуємо вартість. Я намагався пояснити, що у мене такий коробки немає – адже я за нею і прийшов! Але мене так і не почули…

Тому якщо хтось захоче зайнятися виробництвом упаковки в Запоріжжі, мені здається, ця ніша ще не заповнена.

Якби тоді в типографії сказали «Окей, ми самі все зробимо, але це буде коштувати, скажімо, 500 гривень додатково»?

– Без проблем. Я розумію, що це послуга, яка повинна бути оплачена, але це і не так багато, якщо врахувати загальну вартість замовлення плюс можливі майбутні замовлення. З іншого боку, не думаю, що для досвідченого фахівця це складна робота більше ніж на годину, так що це взаємовигідна історія. У підсумку, після того, як наші земляки фактично відмовилися від моїх грошей, перші кілька тисяч коробок «Вусатого пончика» зробила харківська «Студія 13». На жаль, досить багато часу – близько 3 місяців – зайняв процес створення, пересилання, затвердження зразка, але врешті все вийшло відмінно. У березні 2018 року мені доставили коробки, я опублікував в Instagram телефон для замовлення доставки – і вже приблизно за тиждень отримав перше замовлення.

– Що це було за замовлення?

– Звичайне замовлення, правда, відразу аж трьох коробок пончиків – мабуть, на якесь свято або домашню вечірку. Для мене це був, звичайно, хвилюючий момент, але дівчина, яка купила ці пончики, вважала, що вона звичайний покупець. Тобто було вже точно зрозуміло, що люди готові замовляти.

– Перше замовлення прийшло з Instagram. Як «Вусатий пончик» працював і працює в соцмережах?

– Я зареєстрував акаунт для «Вусатого пончика», як тільки почав експерименти з тістом – викладав в стрічку результати перших «пробних» пончиків. І зараз це основний наш інформаційний канал: через нього розповідаємо про пончики, про процес їх приготування, про команду, про акції та конкурси. Інші соцмережі гірше підходять нам: для пончиків – як, напевно, і для будь-якої їжі взагалі – дуже важлива візуальна складова, тому Instagram підійшов ідеально.

Початкові «фоловери» в Instagram з’явилися природним шляхом: друзі, знайомі, «випадкові» гості на сторінці. Після запуску продажів почали працювати рекомендації: перша покупниця, до речі, практично відразу ж опублікувала в Instagram фото наших пончиків і «затегала» «Вусатий пончик».

Так відбувається постійно: з одного боку, у нас є що фотографувати – яскраві пончики безлічі різних видів, з іншого боку, це одночасно і зворотний зв’язок, і оцінка нашої роботи, і рекомендація нас.

Реклама «Вусатого пончика» в соцмережах теж є. Вона не життєво важлива – як я вже і сказав, добре працює «сарафанне радіо», люди нас рекомендують друзям і т.д. Але, звичайно, хочеться знайомити з «Вусатим пончиком» все більше людей.

Забігаючи наперед, можу сказати, що сила соцмереж дуже допомогла і в перші місяці після відкриття кіоску. У вересні 2018 року, приблизно за півтора місяця після відкриття кіоску, я вирішив трохи вийти в публічний простір – і від свого імені написав пост в Facebook про те, хто я, як з’явився «Вусатий пончик», що я робив і планую робити тощо. Це була чесна розповідь – і я попросив поділитися цією історією. На мій подив, я в лічені дні отримав десятки репостів (всього їх на даний момент – більше півтисячі!) і десятки побажань успіху, великий потік покупців в кіоск, інтерв’ю в інтернет-виданні і два телесюжети про мій бізнес.

– Як відкрився кіоск «Вусатий пончика»?

– Напевно, це була доля – відкритися саме тут. Місце в арці біля кінотеатру ім. Довженка я пригледів ще восени 2017 го. Але тоді у мене не було нічого, щоб щось тут відкрити. Приміщення здали в оренду комусь іншому, а я тим часом зайнявся всім тим, про що ми говорили раніше. Навесні 2018-го, коли доставка пончиків вже набрала обертів, я почав розуміти, що не справляюся з цією роботою один. Тим більше, багато хто хотів отримувати замовлення «день в день».

Стало зрозуміло, що потрібно брати помічників. Ну а з помічниками (і з усіма вже існуючими на той момент досвідом, обладнанням, контактами) можна було вже братися і за відкриття кіоску. Якраз в той час, коли я прийшов до таких висновків, місце біля кінотеатру ім. Довженка знову звільнилося – і я цього разу вже не став відкладати відкриття. Десь протягом місяця зробив ремонт, завіз обладнання і знайшов двох помічниць – для роботи в кіоску і приготування самих пончиків.

– «Гетьман» – видання про гроші, тому питання про прибутковість такого бізнесу. Чи забезпечує він вже зараз життя свого власника?

– В цьому бізнесі досить висока різниця навіть між різними тижнями. Наприклад, в холодний час пончики купляють менше, проте дуже багато замовляють, наприклад, на 14 лютого чи 8 березня. Тому і прибуток дуже відрізняється. На даний момент в хороші місяці я міг би спокійно «виймати» гроші і, умовно кажучи, платити собі місячну зарплату, тобто забезпечувати свої потреби. В звичайні місяці мій прибуток як власника менший.

Але це точно прибуткова справа – вже перший місяць після відкриття ми закінчили «в нуль», далі був різний прибуток, але він був.

Це при тому, що доходу цілком вистачає на оплату праці двох людей, покриття всіх витрат – і ще певна сума в залежності від місяця лишається.

– Також не можна не спитати про конкурентів чи тих, хто може здатися конкурентом. «Майстерня пончиків» Олексія Пучкова виглядає геть іншим бізнесом і якраз не сприймається як конкурент «Вусатого пончика», хоча нібито обидва бізнеси побудовані навколо одного продукту… Чому складається таке враження, і в чому ви різні?

– На мою думку, «Майстерня пончиків» позиціонує себе як фаст-фуд, в позитивному сенсі цього слова: при вас готують ці пончики, продають і ви їх, скоріше за все, одразу ж і будете їсти. Навіть розмір цих пончиків – в рази менший за «класичний». «Вусатий пончик» орієнтується на саме ті американські donuts: це вже певний зовнішній вигляд, певна культура споживання. Великі яскраві пончики, які можна купити зранку і залишити до обіду, а вони будуть так само смачними, або можна придбати на свято, або принести з собою як гостинець…

– Як розподіляється доля продажів між кіоском і доставкою?

– В середньому десь 70% продає кіоск, 30% – доставка. В святкові дні, як я казав, зростає кількість замовлень на доставку – співвідношення стає десь 50/50.

– Тобто можна прогнозувати, що відкриття нової точки буде вигідним і прибутковим, оскільки основний потік все ж дає продаж з кіоска?

– Саме так.

– Зафіксували.

– Я вже досить довго думаю над відкриттям другого кіоску «Вусатого пончика», але хочеться бути впевненим в місці розташування. «Трафік» дуже важливий. І при великій кількості потенційних покупців, які проходять поряд, можна робити значно більше продажів. Я це зрозумів, коли почав шукати варіанти «гуртової» реалізації пончиків: через кінотеатри, розважальні центри тощо. До речі, це виявилося дуже привабливим співробітництвом і для мене, і для тих, хто брав пончики на реалізацію.

Друга, третя і всі інші точки продажу обов’язково з’являться, але «Вусатий пончик» зростатиме поступово. Це як в японській філософії «ікігай» – треба починати з малого, рухатися поступово, досягати сталості, стабільності.

– Вважається, що заробляти в Запоріжжі складніше, ніж в сусідньому Дніпрі. Є уявлення, як би це було у «Вусатого пончика»?

– Зважаючи на те, наскільки важливим є «трафік» потенційних покупців і їхня платоспроможність, а також наскільки позитивним виявився досвід співпраці з розважальними закладами, то вочевидь більші міста з більшою кількістю кінотеатрів, ковзанок, кафе є і значно комфортнішими для такого бізнесу.

– Яка людина могла б стати партнером у «Вусатому пончику» загалом або, наприклад, в окремій точці реалізації?

– Мені було б цікаво попрацювати разом з людиною, яка впевнено почувається в переговорах або в продажах. Є багато роботи: від домовленостей з тими ж розважальними закладами чи великими офісами щодо «гуртового» продажу до пошуку місця для нового кіоску. Також, звичайно, можна було б стати партнерами з тими, у кого є значний ресурс для розвитку цього бізнесу: наприклад, комерційна нерухомість, де міг би розміститися «Вусатий пончик». Але в обох цих випадках партнерам треба зважати на специфіку нашої роботи. Так, тут можна заробляти, можна розростатися в Запоріжжі або в інші міста, але це бізнес, який не дає швидких і величезних прибутків. «Вусатий пончик» обирають не через агресивну рекламу, присутність повсюди чи монополію на ринку, а через наш підхід до справи, через наші «фішки» і, звичайно, через смак пончиків. А отже все це має бути пріоритетом над бажаннями отримати прибуток, пришвидшити ріст або виграти заочне змагання з конкурентами.

Поділитися: