Закон про «дезінформацію» = Закон про «державних журналістів»?

Поділитися:

В рубриці «Гетьман(про)Медіа» журналісти getman.media розповідають про внутрішні процеси медіабізнесу, пояснюють механізми формування інформаційного поля, викривають фейки та пропаганду, спростовують неточну або неправду інформацію, поширену в суспільстві.

Законопроект Міністерства культури, молоді та спорту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» з подачі авторів, але не зовсім виправдано спрощено називають проектом закону «про дезінформацію». Значно більш очевидними інструментами, які передбачає документ, є інструменти для підпорядкування медійників державі.

Зокрема його нормами є:

  • держава встановлює — аж до деталей! — процес створення нібито незалежної Асоціації професійних журналістів: які саме організації її створять і за якими принципами
  • лише члени цієї асоціації отримають в очах держави особливий статус «професійного журналіста», який даватиме низку привілеїв. Втратити привілеї буде неважко, просто виконуючи реальну журналістську роботу. Разом з тим люди, які зазначений статус отримають, а жодної журналістської роботи не виконуватимуть (або виконуватимуть формально), без жодного ризику отримають доволі суттєві пільги. Наприклад, слідчі дії (обшуки, оголошення підозри) щодо «професійного журналіста» зможуть ініціювати лише генпрокурор, його заступники або обласні прокурори. Непогане прикриття для того, хто не дістався до депутатської недоторканості.
  • потрапити до цього кола «обраних» можна буде лише з трьома офіційними роками досвіду роботи в «суб’єкті у сфері медіа». Це також новий термін, що вводиться цим законопроектом. «Суб’єкт у сфері медіа» — «фізична або юридична особа, яка зареєстрована Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення або отримала відповідну ліцензію у встановленому законом порядку». Тобто держава обмежуватиме і це коло. «Професійним журналістом», визнаним державою, можна буде стати через три роки роботи в ЗМІ, які також від держави отримали особливий статус.
  • необхідність отримання «ліцензії» взагалі фактично означає заборону на медіадіяльність без дозволу держави. Тоді як сьогодні для більшості ЗМІ достатньо зареєструватися в місцевих органах юстиції — без ліцензій та Нацради. Не кажучи вже про встановлене Конституцією право кожного громадянина вільно збирати та поширювати інформацію.
  • до речі, для «кожного громадянина» з Конституції Мінкульт також вигадав спеціальний термін: «поширювач масової інформації — фізична або юридична особа, в тому числі суб’єкт у сфері медіа, що створює та/або збирає і поширює масову інформацію». Таким чином власники звичайних акаунтів в соцмережах можуть не сумніватися, що їх також «порахують».
  • держава призначить Уповноваженого з питань інформації — держслужбовця, який зокрема самостійно визначатиме, яка інформація є правдивою, і вказуватиме виданням, якщо у них буде інформація «неправдива». Також цей чиновник встановлюватиме критерії для «Індексу довіри» — знову ж таки державного інструменту оцінювання ЗМІ. На щастя, це оцінювання буде добровільним для участі. Але це ще не значить, що неучасть видання в «індексі довіри» не використають для маніпуляцій. Міністр, крім того, в усних коментарях ще й пропонує надавати державну підтримку лише тим ЗМІ, які мають достатній індекс довіри. Державну підтримку «обраних» ЗМІ, прив’язану до державного «індексу довіри» цілком можна трактувати як відзнаку «слухняних» та «корисних».
  • запропоновані штрафи також вражають: від 23 тисяч грн (а для невеликого місцевого видання це бюджет на місяць-два) за зміну гіперпосилання на неправдивий матеріал до 9 мільйонів грн, якщо «уповноважений» три рази побачив «неправдивий» матеріал у ЗМІ.