Проект команди Гетьман медіаконсалтинг

Борис Шестопалов: «Інвестиції в Україну вважаються подвигом, а мають бути звичною практикою»

Поділитися:

Співвласник групи компаній HD-group (донедавна — «Хлібодар»), інвестор та меценат Борис Шестопалов — про зміни у власному бізнесі, в країні та в головах.

В грудні 2019 року група компаній «Хлібодар» оголосила про перетворення на HD-group. В січні 2020 року HD-group долучилась до інвестпроекту Promprylad.Renovation, який вперше в Україні залучає приватні інвестиції, щоб зробити з покинутого радянського заводу в Івано-Франківську сучасний бізнес-кластер. А в лютому HD-group оголосила про створення вже власного інвестиційного фонду на 20 мільйонів доларів для розширення свого бізнесу по всій країні… 5 чи 10 років тому важко було спрогнозувати, наскільки розширить свою географію і профіль своєї діяльності успішна, проте суто регіональна компанія «Хлібодар» з Запоріжжя. Як відбувалась трансформація бізнесу, куди далі рухатиметься тепер вже HD-group, як змінюється і як варто змінювати бізнес-клімат в регіонах, про «Prozorro для бізнесу» та острів Хортицю як сакральне місце, в інтерв’ю «Гетьману» розповів співзасновник та співвласник HD-group Борис Шестопалов.

— Перетворення «Хлібодару» на HD-group тривало більше 2 років — з 2017-го. Що відбувалося з компаніями в цей час?

— Якщо хтось вийшов на складний шлях трансформації і вважає, що ця дорога має кінець, то це не так. Трансформаційні процеси ніколи не закінчуються. Немає меж пошуку операційної ефективності…

Коли компанія має більше ніж один вид ключового бізнесу, стає зрозумілим, що є підґрунтя для виділення схожих бізнесів в один кластер. Сьогодні постійно зростає швидкість прийняття рішень в бізнесі, тому розвиток кластеру неможливий без передачі достатньої самостійності. А передача прав та повноважень вимагає і встановлення рамок повноважень, меж відповідальності. Цими межами і рамками є безліч операційних показників. Починається створення економетричної моделі, за допомогою якої ви зможете отримувати оперативні дані. Їх достатньо багато і кожен показник свідчить про операційну ефективність або неефективність.

Також сьогодні ми заглиблюємося в операційні процеси, щоб створити центри доходності там, де до цього були витрати. Наприклад, бізнес-юніт, що займався логістикою, завжди був витратним, а сьогодні приносить прибуток. Цей юніт має всі необхідні інструменти і показники, щоб не тільки забезпечувати доставку нашої продукції, але й заробляти гроші.

— Що підштовхнуло Вас до цих змін?

— Перш за все ці зміни були продиктовані необхідністю відповідати часу і змінювати загальноприйняті ієрархічні структури. З одного боку зростання компаній, з іншого боку, вимоги цифрової епохи привели нас до думки про необхідність трансформації. Стало зрозуміло, що в застарілих рамках простої ієрархічної моделі — з одним гендиректором — ми більше рости не можемо. Так виникла кластерно-матрична структура. Вона стала результатом першої фази трансформації.

Крім того, до трансформації нас привела готовність стати національною компанією замість регіональної.

Щоб будувати бізнес в інших регіонах, а потім ефективно ним управляти, необхідна висока самостійність підприємств в різних регіонах. Коли ми придбали в іншому регіоні підприємство з виробництва джемів, топінгів та сиропів, ми передбачали, що воно подовжить наш виробничий ланцюжок, оскільки є попит на продукцію з наповнювачами, Але з’ясувалося, насправді це самодостатній бізнес зі своїми проблемами, специфікою, ринками. Власне на цьому підприємстві ми почали випробовувати інструменти управління «спорідненими» виробництвами — через економетрику та зовнішні сервіси.

Наприклад, для підвищення ефективності закупівель, ми спочатку створили централізований відділ. Цим було важко управляти без IT-платформи, на якій ми сьогодні робимо всі власні закупівлі. Доволі скоро ця платформа перетворилась на інструмент, яким активно користуються інші підприємства, навіть не з нашої галузі — Trade Hub.

Вони приходять сюди, тому що це прозоро і вигідно. Це як майданчик держзакупівель ProZorro, але для бізнесу.

Потім ми почали створювати «пули» закупівель: коли ми проводимо великий тендер, до нього можуть приєднатися наші партнери — і отримати товар за більш вигідною ціною. Тестуємо також послуги факторингу (спрощено: кредитування угод з купівлі продажу, — прим. ред.)

— Які найближчі плани групи компаній?

— В наших планах — придбання низки підприємств в нашому сегменті або майданчиків під розвиток таких підприємств. Я думаю, до кінця цього року ми впевнено будемо називати себе національною компанією, оскільки підприємства, що входять до HD-group будуть знаходитись по всій території України.

— В повідомленнях щодо створення HD-group йшлося про зміщення фокусу на B2B-сегмент. Чи значить це, що ви зовсім вийдете з ритейлу?

— Таким чином ми скоріше чесно формалізуємо те, що вже є реальністю, називаємо речі своїми іменами. Можна було б сказати, що ми працюємо в B2C, якщо б свій продукт ми продавали кінцевому споживачеві через власну роздрібну мережу. Але наша мережа роздрібної торгівлі має обмежені можливості і грає більш маркетингову роль зв’язку зі споживачем. А понад 90% наших продажів — це продажі клієнтам, які не є кінцевим споживачем. Фактично лише національні торговельні мережі мають «доступ» до споживача, який залишає гроші в касі та робить усвідомлений або неусвідомлений вибір товару. А мій же «клієнт» — це, умовно кажучи, полиця торговця.

— Буквально кілька тижнів тому HD-group оголосила про створення інвестиційного фонду на 20 мільйонів доларів. Які проекти розглядатиме цей фонд?

— Цей фонд на сьогодні є, умовно, закритим — в ньому гроші лише акціонерів та самої компанії. Головна мета фонду одна — придбання в найближчі два роки підприємств нашого сектора в Україні. Частково інвестиції також підуть в розвиток сервісного бізнесу. Про перші придбання, я думаю, ми повідомимо вже в березні.

— «Інвестиційний клімат в Запоріжжі лишає бажати кращого», — це ваші слова, сказані у спілкуванні зі ЗМІ навесні 2013 року. Що з того часу змінилось і чи на краще? І як цей клімат можно було б покращити?

— Перш за все, хочу зазначити, що ці мої слова були не лише про інвестиційний клімат Запоріжжя, але й про тогочасний інвестиційний клімат загалом в Україні… Не можна сказати, що нічого не змінилось. Тим більше, неправильно казати, що «стало гірше». Лише цинічно можна не помічати змін, наприклад, в боротьбі з корупцією чи в зниженні ставок НБУ… Звісно, ми всі хочемо дива, миттєвих покращень. Але швидко нічого створити неможливо. Тож бізнес-клімат в місті та країні нехай і повільно, але поліпшується.

Мені здається, у Запоріжжя доволі сумна історія через те, що місто завжди було «трофеєм», що переходить під вплив то одного регіону, то іншого.

У нас, запоріжців, ще немає такої сильної самоідентифікації, як в багатьох інших містах, мешканці яких з гордістю кажуть «Я — з Дніпра, зі Львова, з Вінниці» — і це дещо означає.

Що ж стосується поліпшення бізнес-клімату, то я вже давно ставлюся до влади як до сервісу. Бізнес створить сам себе, але дайте йому необхідні умови. Мені здається, міська та обласна влада мають зосередитись на розвитку інфраструктури. Як для містян, так і для бізнесу: підведіть комунікації, дороги, облаштуйте територію… Найкращий бізнес-клімат — це освітлення на вулицях, дороги без ям, озеленення по всьому місту. Я бачу, що по цим напрямках робота йде.

— Оскільки мова зайшла про озеленення Запоріжжя і одночасно про бізнес-клімат в місті, цікаво дізнатися вашу оцінку тим подіям, які розгортались довкола так званого «ТРЦ Кальцева». Тим більше, Ви і самі маєте бізнес в секторі комерційної нерухомості. Місто й досі в патовій ситуації: немає ні скверу, ні ТРЦ, а містяни розділені на тих, хто умовно «за сквер», і тих, хто умовно «за розвиток бізнесу»…

— Мені здається, навколо цього проекту дуже багато «наносного». Чи добре саме по собі будівництво ТРЦ? В будь-якому випадку такі проекти йдуть на користь місту: важко навіть порахувати, скільки інвестицій загалом буде залучено і скільки нових робочих місць створено. Вочевидь, будь-яке будівництво буде пов’язане зі зміною екосистеми. Але і не розвиватися, не будувати зовсім нічого теж не можна!

Мені відомо, що проект цього ТРЦ передбачає також і створення ландшафтного парку, який за кількістю дерев та рослин має повністю «компенсувати» ту частину зеленої зони, на якій планується будівництво.

Отже ТРЦ не має бути зданий в експлуатацію і розпочати свою роботу, поки цей парк не буде створено відповідно до обіцянок забудовника.

У міської влади є достатньо інструментів, щоб домогтися виконання цих зобов’язань під контролем громадськості. Звичайно має бути діалог і компроміс між владою, бізнесом та громадськістю. Без спекуляцій з кожного боку. Але все одно маємо розуміти, що будівництво в місті — це добре, реалізація подібних проектів — це добре, інвестиції виводитимуть Запоріжжя на новий рівень. А поки що на сьогодні, як вам відомо, великі забудовники розглядають Запоріжжя для своїх проектів ледь не в останню чергу, а тим часом місто пасе задніх і за кількістю комерційної, і за кількістю жилої нерухомості на душу населення.

Але ось що мене обурює, так це постійні розмови щодо можливості активного розвитку розважальних зон на Хортиці! Я розумію, що в Києві діє «турборежим», але правовий нігілізм при цьому іноді просто зашкалює… Всім відомий статус Хортиці: це — заповідна земля, на території якої заборонена господарська діяльність. Так, є кілька баз відпочинку, де можна було б створювати якийсь розважальний бізнес, але знову ж таки з суворим дотриманням екологічних норм. Розумієте, створити чи відновити парк в центрі міста можна, а ось відтворити реліктову Хортицю — неможливо. Не кажучи вже про те, що Хортиця протягом двох тисячоліть була ритуальним і сакральним центром. Якщо казати про туризм, то ніякими парками розваг туристів не здивуєш, на відміну від заповідника і унікального історичного місця в центрі міста.

До того ж, мені не зрозуміло, навіщо залучати інвестиції в центр розвиненого міста, а не туди, де ці інвестиції справді потрібні. Кирилівка, Генічеськ, Бердянськ: азовське узбережжя має дуже великий потенціал, але при цьому і роками не вирішені проблеми. З постачанням води, каналізацією, транспортною інфраструктурою. Там вже створені сучасні бази відпочинку, готелі, аквапарки… Суперпроекти! Чому б не продовжувати розвивати це і не направляти інвестиції туди? Подивіться на історію Лас-Вегасу: гроші направили фактично «в пустелю», туди, де не було майже нічого, але був великий потенціал.

— Ви є власником запорізького заводу «Гамма», подальша доля якого (точніше — вже доля комплексу нерухомості в центрі) цікавить багатьох запоріжців. Який план реновації чи ревіталізації готуєте для цих будівель?

— Нещодавно група компаній HD-group приєдналася до інвестиційного проекту Promprylad.Renovation. Ця ініціатива дуже надихає: на місці старого зачиненого заводу «Промприлад» в Івано-Франківську буде побудований сучасний бізнес-кластер, який об’єднає бізнеси та соціальні проекти в IT, урбаністиці, освіті, креативній економіці. Так, це бізнес-проект: інвестори будуть отримувати дивіденди — але він працюватиме і на розвиток території.

Для нас цей проект цікавий не в останню чергу тим, що подібну реновацію має пройти і територія заводу «Гамма» в Запоріжжі. Концепція реновації вже розроблена архітектурним бюро Forma Architect, яке працювало і над Promprylad.Renovation, але ця концепція ще потребуватиме деталізації. Проте можу сказати, що на першому етапі ми плануємо відкрити територію заводу та зробити всередині ландшафтний парк, де можна було б проводити заходи на кшталт фестивалю їжі чи концертів. Надалі будемо розвивати проект за базовими напрямами: IT, освіта тощо. Точно можу сказати, що це не буде суто бізнес-центр.

Наприклад, ми хочемо створити екологічний кластер: там будуть розташовуватися бізнеси в екологічній сфері (переробка сміття, екопродукція тощо), але також зможуть проводитися екологічні громадські слухання, збори, лекції.

Я вважаю, що це можна реалізувати протягом трьох років. Для цього є всі можливості. Хотіли би здійснити цю реновацію в тісній співпраці з містом — тому презентуватимемо нашу концепцію місту.

— Ви наразі очолюєте Почесне консульство Австрії в Запоріжжі в якості Почесного консула. Які «історії успіху» в діяльності цієї установи Ви могли б виділити?

— Давайте розуміти, які функції є в почесного консула? Це допомога громадянам країни, консулом якої ти є, тобто в цьому випадку Австрії. На щастя, таких критичних ситуацій у громадян Австрії в Запоріжжі було небагато. Ще одна функція — сприяння роботі посла Австрії. Варто зазначити, що з одного боку консульство в Запоріжжі — останнє австрійське консульство на сході країни. А з іншого боку територія навколо Маріуполя є зоною прискіпливої уваги Австрійської Республіки. До того ж, Австрія — країна, що має важливу роль для ОБСЄ: у Відні розташовується секретаріат ОБСЄ, багато співробітників організації є австрійцями. Тому певна частина моєї діяльності як консула повязана з Донбасом — наприклад, з супроводом чи передачею гуманітарної допомоги.

А загалом консульство — це місток між двома країнами в дуже різних питаннях. В минулому році за підтримки нашої установи був знятий документальний фільм «Австрія: цивілізована та децентралізована», де ми показали реальну децентралізацію в Австрії очима звичайних австрійців та українців, які переїхали до цієї країни. Ми відвідали дуже маленькі австрійські містечка, навіть з населенням менше тисячі жителів, які тим не менш мають свої культурні центри, музеї тощо.

Там стає зрозуміло, що справжня децентралізація відбувається не в законах, а в голові людей. Коли вони розуміють, що вони самі господарі власної долі, що голос за голову громади або за міського голову — це голос за їх долю.

З кейсів консульства, які хотів би виділити, можу назвати допомогу запорізькому військовому шпиталю в 2014 році. Тоді треба були швидко обладнати шпиталі всім необхідним. І нам в дуже короткий час вдалося залучити гуманітарну допомогу з Австрії: кілька десятків ліжок, матраців, ковдр, інших меблів, необхідних для медзакладу. Тоді я чудово відчув, що міжнародні зв’язки працюють.

Часто були звернення австрійських бізнесменів щодо контактів ще з минулою міською владою. Тоді особисто я докладав зусиль, щоб організувати переговори і стосовно будівництва поселення для тимчасово переміщених осіб, і щодо будівництва заводу з переробки сміття… Хоча піарились потім на цих проектах всі, хто міг. Але з різних причин ці контакти та ініціативи заморозились.

І тут можемо повернутись до теми інвестицій. В 2014-2016 роках в світі реально існувала «мода» на Україну. Але якби ми швидко просували реформи та не ставили приватні інтереси над соціальними, залучили б значно більше інвестицій. Тепер після спілкування з різними інвесторами можу констатувати втомленість від українських бід та невизначеності. І через низку факторів сьогодні важко очікувати іноземних інвестицій. Але не треба забувати і про інвестора внутрішнього. треба продемонструвати, що місцева влада робить все можливе, щоб цей внутрішній інвестор вкладав в свій регіон і свою країну. Досі інвестиції в Україну вважаються подвигом. А мають бути звичною практикою.

спілкувався Дмитро Єгоров,

шеф-редактор «Гетьмана»

Тим часом в нашому telegram-каналі